Слово «вчитель», мабуть, як слово «мама» є знайомим кожній людині: воно займає важливе, я би сказала навіть глибинне місце в нашому житті. На зміну шкільним вчителям приходять університетські викладачі, проте, як на мене, вчитель – це не просто професія, це, в першу чергу, покликання, стиль життя. А тому деякі викладачі за професією є вчителями за життям, а деякі просто тими, що викладають інформацію. Саме це і різнить їх.

Думаю, кожен студент помічав, що є викладачі, яким абсолютно байдуже на їх аудиторію, на студентів, що ходять на їх пари, все, що їх цікавить, вичитати пару і піти займатись своїми справами. Такі викладачі зазвичай дуже незадоволенні, коли їх турбують різними питаннями на перервах, більше того після пар – їх же робочий день закінчений; вони читають лекцію не відриваючи очей від конспекту, бо це ж неймовірно страшно зазирнути в очі студентам, адже там, скоріш за все, можна побачити збудження, роздратування і незадоволення від такої пари. Такі викладачі не знають своїх студентів ні в обличчя, ні на ім`я, щоб було звісно для них над справою, а тому і не вітаються у вузьких коридорах, навіть у відповідь на «Доброго дня!» студента.

Та, на щастя, є і другий тип викладачів-вчителів: у них на меті не викласти інформацію, а навчити студентів, і для цього вони зроблять усе, що від них залежить, а іноді навіть більше того. Ці вчителі знають своїх студентів не тільки в обличчя, а й на ім`я (навіть не на прізвища.)

Чому одним вдається запам`ятати імена, а іншим ні? Справа зовсім не в особливостях пам`яті, а справа в пріоритетах і цінностях: для когось студент – це особистість з ім`ям, а для інших – це маса, чергова маса.

Кожен вчитель (сюди я включаю і викладачів), що лишив позитивний слід у моїй пам`яті, зіграв ключову роль у моєму житті, вони навіть про те не знають. Ось скажімо, вчителька зарубіжної літератури відкрила мені прекрасний світ книги, що до 10 класу мені був невідомий. Я не любила читати до цього. Але вона завжди з таким захопленням говорила про книги, що я читала усе, що потрібно було за програмою, бо мені хотілося розуміти, чому ті книги її так надихають, або засмучують, чи вражають, мені хотілося перейматися тим, чим переймалась вона. І що я маю сьогодні завдяки їй: я обожнюю книги, я, як і вона, хочу знайомити людей із прекрасним і казковим світом книг, я вибрала собі професію, пов`язану з книгами.

У молодшій школі в мене була прекрасна вчителька математики, яка займалась зі мною багато, бо в мене непогано виходило складати цифри. Як це я застосовую сьогодні? Я і досі дуже люблю математику, і щоб відпочити, я змінюю своєму мозку діяльність: я починаю вирішувати вірні математичні задачки. Мені подобається так розважатись (хоча мало, хто назве це таким словом).

Взагалі ще довго можу розказувати про шкільних вчителів, адже, як я аналізую зараз, мені з ними дуже пощастило: переважна більшість з них була прекрасними педагогами та ще кращими людьми. Завдяки їм я різностороння людина, яка захоплюється не тільки укр. мовою: географія, біологія, фізика та хімія та інші предмети – усе це є колом моїх цікавостей сьогодні.

Колбовська Алла