У перший день Книжкового Арсеналу відбулося читання пам’яті Вікторії Амеліної «Свідчення».

Подію модерувала Олена Гусейнова.

Вірші поетки читали:

Тетяна Терен;
Катерина Міхаліцина;
Володимир Єрмоленко;
Алім Алієв;
Мирослава Барчук;
Тетяна Пилипчук;
Олеся Здоровецька;
Оля Русіна;
Марічка Масюк.

«Так сталося, що ми з вами бачили Вікторію фактично в цих стінах. В неділю минулого року, в червні, закінчився Книжковий Арсенал 2023 року, перший  від повномасштабного вторгнення, який нам усім здавався трошки сюрреалістичним. Здавалося, що ми начебто не заслужили того, що ми тут поруч, радіємо, п’ємо каву, говоримо, читаємо книжки. В понеділок вона поїхала в Краматорськ, і у вівторок в ресторан, де вона була, стався удар російської ракети, і ми втратили Віку. Минулого року Книжковий Арсенал відкривався подією, дуже важливої для Вікторії — подією пам’яті Володимира Вакуленка, щоденник якого знайшла Вікторія. І цього року Арсенал теж відкриває Віка. Нашими голосами», — сказала Олена Гусейнова. Вона також згадала про загибель парамедикині і журналістки Ірини Цибух.

Олена Гусейнова розповіла про появу поетичної книжки «Свідчення» Вікторії Амеліної і представила видавчиню Мар’яну Савку і редакторку Галину Крук.

«Віка справді дуже уважно ставилася до того, що вона пише, їй треба було такого якогось зовнішнього відгуку, чи може бути поезія про те, що ми переживаємо, де знаходиться межа між тим фіксуванням наших станів, нашого переживання, осмислення цього часу і поезією в  чистому вигляді. Віка просила, щоб я якимось чином відреагувала на це редакторським оком.  Але насправді ця форма не вимагала якогось  втручання. Бо ніхто з нас насправді не знає, як про це все, що з нами відбувається, писати. І от коли сталося, після того, як ми Віку втратили, я собі багато згадувала, відразу залізла в це наше листування. Я обіцяла їй відредагувати її книжку ще тоді.  Насправді це дуже важкий досвід, коли ти мусиш щось редагувати, а ті тексти вже відредагувала смерть. Смерть накладає розуміння, що автор уже не може ані виправити, ані втрутитися в ці тексти. Насправді в тому є весь сенс залишити ці тексти саме такими, які вони були», — розповіла Галина Крук.

Мар’яна Савка розповіла, що Вікторія висловлювала побажання щодо візуального оформлення. «Ці вірші — це і є свідчення. Мене запитав якийсь журналіст про те, що може бути вкладено в це слово. А для нас та книжка, яка народилася, це продовження Віки і її діяльності», — додала вона.

Софія Челяк сказала: «Більшість героїв віршів мають реальних прототипів. Післямова — це хронологія, яка допомагає нам побачити, з ким зустрічалася Віка, з ким вона говорила. Як, наприклад, вірш про повернення додому. Це була зустріч з переселенцями у Львові».

Як повідомлялося, нещодавно у Видавництві Старого Лева вийшла поетична збірка «Свідчення» Вікторії Амеліної.

Інф. chytomo.com