У грудні світ побачить книга "Анрі Картьє-Брессон. Інтерв’ю та розмови 1951—1998" видавництва Ist Publishing.

У першому українському перекладі зібрано дванадцять знакових інтервʼю і розмов з Анрі Картьє-Брессоном, проведених між 1951 і 1998 роками, коли фотограф здобув найбільше уваги з боку засобів масової інформації. Ці усні, основоположні свідчення передають дух майстра фотографії й слугують тривким документом його життя й праці, що надихала покоління фотографів і митців.

Спільно з Ist Publishing публікуємо уривки нового видання з порадами Картьє-Брессона щодо фотографії. Чи актуальні ці поради сьогодні та до чого варто прислухатися, ми запитали в українських фотографів різних поколінь: Анни Войтенко, Ігоря Чекачкова та Валерія Милосердова.

Поради від Анрі Картьє-Брессона
Не можна абикому віддавати свою роботу на проявлення. Однак хай кому ви віддаєте, треба, по-перше, познайомитися, щоб у лабораторії призвичаїлися до вашої роботи, щоб запитували, що вам подобається в проявці та друці. По-друге, завжди працюйте з одними й тими самими людьми. […] Робота з друком, без усієї цієї балаканини, полягає в тому, щоб відтворити речі такими, якими вони були, коли я їх побачив. Важливо сказати в лабораторії, що фотографію було зроблено, наприклад, о шостій годині вечора. Інакше вони можуть подумати, що вона недоекспонована, спробують її виправити, й складеться зовсім хибне враження. Ви втратите атмосферу й передвечірнє освітлення, ви не отримаєте того, що бачили, того, як воно було. Для роботи з друком потрібно знайти когось, про кого ви знаєте, що це тямущий технік, і далі потрібно знайти з ним порозуміння.

1952

Ваші пошуки створюють напругу, і треба залишитися сам на сам із цією напругою, бо вам потрібно шукати. Фотографія — це дуже складно.

1952

Деколи мене запитують: "Яка серед ваших фотографій найулюбленіша?" Мене таке не цікавить. Що мене цікавить, так це моє наступне фото, наступне місце, куди я вирушу. На мій погляд, кожен новий проєкт треба розглядати як новий досвід. Колишні успіхи геть нічого не варті, доводиться все знову ставити під сумнів. Це єдиний спосіб зберегти свіжий погляд на свою роботу.

1957

Якщо треба зрозуміти предмет у різних його аспектах, не потрібно до нього ставитися із заздалегідь сформованим упередженням. Потрібно робити тільки те, що маєш робити. Я ніколи не дивлюся інші фотографії на тему, яку збираюся знімати; хочу, щоб мої враження зберігали новизну. Спілкуючись із людьми, слухаючи їх, ставлячи їм запитання, можна спробувати зрозуміти ситуацію. Коли приїздиш кудись, передусім руйнуєш упередження, не шукаєш те, що підтверджує твої стереотипи. Потрібно триматися фактів, уміти їх аналізувати, змінювати свої перші враження завдяки спостереженням, а не загортатися в зручний кокон відомих знань.

1957

Для мене репортаж просто означає, що я зосереджуюся на предметі. І треба бути дуже обережним з предметом, який обираєш. Мені подобається бути там, де ситуація реальна. Якщо ситуація реальна — я щасливий.

1957

У фотографії, як і в інших візуальних техніках, як-от у живописі та малюнку, композиція — це необхідність. З цієї причини у хорошій фотографії нічого не треба кадрувати. Вже є фотографія, і все на своєму місці. Якщо з фотографією не все гаразд, ви можете піти в темну кімнату, але нічого не виправиш на краще; ви можете знову піти до свого об’єкта й попросити: "Будь ласка, мсьє, повторіть оту посмішку, як минулий раз". Але ви її ніколи не повернете.

1957

Як на мене, фотографія має здатність воскрешати щось у пам’яті, вона не має просто документувати. Нам треба вміти абстрагуватися і вхоплювати реальність.

1957

Щоб зображення вийшло сильним, треба бути самим собою, забути про свою персону й повністю віддатися тому, що ти робиш […]. Без роздумів. Ідеї — це дуже небезпечно.

1973

Потрібно постійно тренувати себе дивитися, балансуючи у своєрідному танці між свідомим та несвідомим, практикуючи миттєвий, автоматичний та інтуїтивний малюнок. Від цього я дістаю неймовірну радість. Але "пускання пилу в очі", "показуха" в репортажі, повідомлення з місця подій, "розробка" сюжету — це не фотографія.

1974

Не треба бути сентиментальним, коли треба бути твердим, і не потрібно бути грубим, коли треба бути людським. Жити непросто. Яка балаканина, Боже мій… […] Не знаю, що сказати про фотографію. Нею потрібно займатися, а не говорити. Не облизуватися, а братися до справи.

1979

Щоб фотографувати, треба повсякчас тримати апарат під рукою, а не в сумці. До того ж треба зосереджуватися… Дуже часто на вулиці я кажу собі: "Поглянь, он тут можна було б зробити фотографію", — але вже скінчилося, надто пізно, проминуло!

1989

Треба мати можливість ходити непоміченим. Зберегти себе за всяку ціну. Той факт, що тебе розглядають, змінює те, як ти дивишся на інших.

1994

Анна Войтенко
фотографиня

У своїй роботі та творчості я, можна сказати, керувалася майже тими ж самими принципами. Це не "поради", це викладення професійного методу журналістики та філософії Картьє-Брессона.

Він зумів сформулювати та описати методику роботи фотожурналіста, яку використовували фотожурналісти до нього, разом із ним та продовжують використовувати зараз. Його "поради" — це своєрідний підручник фоторепортера, документального фотографа, тому вони актуальні й досі.

Зрештою, Анрі Картьє-Брессону це все набридло і він повернувся до графіки та живопису, коли йому не треба шукати лаборанта, який правильно проявить плівку, та нескінченно чекати на вирішальну мить.

Ігор Чекачков
фотограф, викладач Chekachkov Photo Academy

Коли я відкрив для себе знімки Картьє-Брессона, моє ставлення до фотографії кардинально змінилося. Я так сильно захопився поезією вуличної фотографії, пошуком гармонії в хаотичному світі навколо, відчуттям геометрії та моменту, що не розлучався з камерою практично ніколи. З часом, коли вулична фотографія відійшла у моїй практиці на задній план, я раптом відкрив Картьє-Брессона знов завдяки його книзі "Розмови з Анрі Картьє-Брессоном". Читаючи її, зокрема ось ці рекомендації чи поради, розумієш, наскільки він чуйний художник і глибокий філософ.

Те, про що він говорить, простягається далеко за межі вуличної фотографії та репортажу: це взагалі про те, що таке бути фотографом, художником, людиною. Його почуття реальності, тонкий зв'язок із дзен-філософією, роздуми про фотографію та про життя справили на мене не менше враження, ніж його фотографії. Тому я переконаний, що його думки цікаві не тільки адептам класичної та вуличної фотографії, але й усім, хто знаходиться в пошуку, обравши для себе фотографію як інструмент.

Валерій Милосердов
фотограф, викладач Школи фотографії Віктора Марущенка

Я завжди з повагою ставлюсь до майстрів минулого. Це саме ті титани та локомотиви культури, завдяки яким фотографія завжди залишалась на вістрі життя та змогла зайняти гідне місце у світі сучасного мистецтва.

Щоб зрозуміти місце та внесок Анрі Картьє-Брессона в розвиток фотографії, доречно подивитися на історичний контекст, у якому він творив. Пік розвитку його творчості припадає на другу половину 30-х — 50-ті роки минулого сторіччя. Який чинник мав вирішальний вплив на розвиток фотографії у цей період?

Поява та ріст мільйонних накладів ілюстрованих журналів новин: Time (1923), Life (1936), Newsweek (1933), Paris Match (1949) та ін. Саме зміщення акценту в журналістиці з тексту як носія інформації на фотозображення створило умови для бурхливого розвитку фотожурналістики та появи таких постатей, як Анрі Картьє-Брессон, Роберт Капа, Юджин Сміт. Є попит — є ринок — є кошти — є розвиток. Але з середини 50-х, із появою телебачення, в масмедіа відбуваються значні зміни: рекламні бюджети з ілюстрованих журналів новин невблаганно починають перетікати до ТБ. А немає грошей — нема й розвитку. Одночасно з початком кризи у фотографії починаються пошуки способів її подолання. Фотографія стає учасницею артринку, до її фінансування залучаються державні та приватні фонди. Змінюються мова фотографії, методика зйомки, тематика, підхід до розробки тем, врешті-решт— форма презентації.

З кінця 50-х акцент із фотожурналістики зміщується на документальну та артфотографію. Фотографія стає частиною сучасного концептуального мистецтва. Цей розвиток триває й зараз. Невпинно та нещадно. Фотографія 50-х років минулого сторіччя не схожа на сучасну, як не схожий паровоз Черепанових на літак Boeing. Ті фотографи, до яких звертається з порадами Брессон, вже зникли. Разом із самою професією фотожурналіста. Те, що було актуальним у далекому мистецькому минулому, зовсім недолуге у сучасному житті.

Повторюсь, я ставлюся з глибокою повагою до Анрі Картьє-Брессона як до творця за його внесок до скарбниці світового мистецтва. Але вважаю, що сучасні фотографи потребують порад, співзвучних нашому часу митців.

Книга "Анрі Картьє-Брессон. Інтерв’ю та розмови 1951—1998" надходить у продаж у грудні 2021 року.

Инф. buro247.ua